Юлія Філь
Колката
Індія: погляд з великих та маленьких міст Уттар-Прадеша, Західної Бенгалії та Одіші
На 5 день подорожі ми добралися до Колкати, міста грізної богині Калі. Ця богиня – особлива. За словами відомого англійського дослідника шиваїтської тантри Алексіса Сандерсона, матір Калі, або Калі-ма – це той єдиний спосіб, у який індуїстська традиція ладнає з недоліками власної ідеально вибудуваної картини світу. Адже, треба визнати, завжди є випадки, коли система, якою б стрункою вона не була, перестає працювати. Калі нагадує індуїстам про те, що деякі аспекти реальності не можуть бути приручені, очищені та передбачені. Вони завжди будуть підважувати всі кволі спроби людини до впорядкування того, що є невпорядкованим за своєю суттю – самого життя.
Зовнішність Калі – застрашлива. Колонізаторам вона здавалася демоницею, а не богинею. Ще б пак – ошаленіле обличчя з червоними очима й ротом з неприродно висолопленим язиком, ікла, скуйовджене волосся, голе тіло чорного або синього кольору, яке покриває хіба що спідниця з людських черепів. Вона танцює шалений деструктивний танок на самому Шиві, який визнає і приймає її лють і смиренно лежить під ногами своєї дружини.
Страшний лик Калі та її нетрадиційна поведінка покликані ознайомити з тією реальністю, яка виходить за межі «нормального», впорядкованого дгармою, суспільства. Медитувати на чорну Богиню, присвятити себе Їй означає вийти з повсякденного, впорядкованого дгармою світу і поринути у світ навиворіт з протилежними законами або й взагалі без них, і саме завдяки цьому відкритися до нових можливостей та світоописів. Калі – це середньовічний карнавал, який описував Бахтін, але по-індійському, це – легальний вихід за межі впорядкованого церквою та державою світу. Іронічний сміх над будь-якою впорядкованістю.
Калі – це руйнівниця Его. Ось думаємо, що впіймали Бога за бороду, пізнали закони життя, знайшли своє місце в світопорядку. Калі вже тут, щоб розпочати свою тандаву й зруйнувати цю наївну людську гординю. У своїй інакшості, дивності та перверсивності Калі та, хто здатна похитнути всі зручні та наївні висновки про світ, й саме завдяки цьому вона очищує бачення, дозволяє пізнати речі такими, які вони є. Саме тому вона така особлива. Джай, Калі-ма!
До Калігату зараз проведене метро. Колись тут був гат – священні сходи до річки Хуґлі. Ріка змінила своє русло і гату вже давно немає та назва району досі відображає цей історичний факт. Головна дорога до храму вся в ятках з ритуальними предметами і різноманітними образами Богині. Храм не видно здалеку. Він, як і Кашівішванатх, ховається за іншими будівлями та деревами, ніби не потребує особливої презентації – хто ж не знає, де дім Калі?
Заходимо. Всередині – натовпи людей. Брагман із бейджиком починає нам щось розказувати про храм. Ми просимо його припинити, адже платити за його розповіді не збираємося. Він запевняє нас, що йому ми нічого платити не будемо, все – Калі. Далі пропонує без черги пройти в гарбга-ґріху, до вівтаря, де стоїть головний ідол божества – мурті, де перебуває сама богиня. Скільки? Всього 300 рупій. Погоджуємося. Робимо прадакшину разом із іншими вірянами, обходячи за годинниковою стрілкою вівтар. Деякі віряни дуже екзальтовано себе поводять. Калі у вівтарі зображена геть в іншій формі, про яку розкажу за нагоди. Далі брагман веде нас у інші святилища храму. В одному – Шива-лінгам, в іншому – Лакшмі. Священнослужитель пропонує залишити грошову пожертву богині. Ми ввічливо відмовляємося, кажемо, що вже зробили донейшн у вигляді 300 рупій, які через нього передали на потреби храму. Здається, він нас не зрозумів. А я про себе подумала, що як ти, Калі, не караєш цих зажерливих брагманів, які на тобі заробляють? А тоді згадала Її природу і посміхнулася.
Щоденно на спеціальній вівтарні у жертву богині приносять до сорока кіз. Раз на рік – буйвола. Для цих жертвопринесень існує два окремих вівтарика. М’ясо жертовних тварин готують на «святій кухні». Храм кожен день надає безплатні обіди для нужденних. Коли ми побачили козу, яку вели на повідку, зрозуміли, що час рушати. Подякувавши гіду-брагману, поспішили до виходу. На пам’ять нам залишилася червона нитка, яку він пов’язав на ліву руку, та незабутній релігієзнавчий досвід.