Одіша: земля Сур’ї та Джаганаттха
Справді білі. На відміну від решти храмів Одіші, Джаганнатх вкритий товстим шаром білої вапнякової штукатурки. Як думають деякі дослідники, щорічне фарбування храму робить його ще гарнішим перед Ратх Ятрою, головним фестивалем на честь бога. За іншою версією, штукатурка захищала елементи храму від розкрадання мусульманами, які значною мірою через свої іконоборчі переконання не просто грабували індуїстські храми, але й трощили декори із зображенням живих істот. Втім, мистецтвознавець Гопал Чоулі [Chauley 2001] називає більш прозаїчну причину: практика наносити білу штукатурку на стіни з’явилася у ХVI столітті, щоб захистити храм від природного руйнування. Храм збудований з місцевого тесаного каменю – кхондаліту. Жоден розчин для склейки блоків не використовували. Натомість користувалися металевими кованими скобами, щоб зафіксувати кам’яні блоки на позиціях. Найбільшої шкоди конструкції завдавали саме вони, коли починали іржавіти. Розбухання металу і його тиск на камінь спричиняв обвал цілих шматків декору. Щоб уникнути подальшого руйнування та убезпечити численних паломників, які безперервним потоком відвідували храм, було вирішено покривати зовнішні стіни товстим шаром білої штукатурки. Яким же було здивування експертів з Archeological Survey of India, коли вони в режимі тестування зняли біле покриття у декількох місцях. Під шаром вапняку ховалося прекрасне різьблення, яке було наскільки вправним, що створювало враження різьблення по дереву або слоновій кістці. Одностайним рішенням експертів покриття було визнане сумнівним превентивним заходом, тому реставрація храму зараз полягає саме у звільненні Джаганнатха від білого вбрання.
Серед «секулярних туристів» славний не стільки Джаганнатх, скільки Конарк, старовинне прибережне містечко, де перебуває унікальний Храм Сур’ї. Вхід у комплекс – зі сходу. За відсутності підготовки при вході можна пережити розчарування, адже видно храм фронтально й він майже повністю у риштуванні. Втім видовище, яке розгортається мірою просування вперед, воістину варте всесвітнього спадку ЮНЕСКО.
Сур’я – не вельми популярний бог в Індії. Його храмів налічується не більше десяти, три з них стали відомими на весь світ завдяки своєму архітектурному убранству та еротичним мотивам. Один в Модхері (штат Гуджарат), другий в Джайпурі (штат Раджастхан), третій тут, в Конарку. Храм Сонцю за своєю красою та інженерною довершеністю не поступається найвідомішим храмовим комплексам індійського середньовіччя. Хоча структура храмів Сонця не відступає від канону, все ж вона має особливість – всі вони мають вигляд колісниці, тієї, на якій Сур’я об’їжджав небосхил. Колісниця Сонця з Конарку запряжена сімома кіньми, з яких до нашого часу збереглися лише п’ять. Тварини зображені в природній динаміці, так, ніби їм справді доводиться рухати величезну конструкцію з дванадцятьма парами коліс. Та за іронією долі, святая святих храму, ґарбга-ґріга, не збереглася. Її могли зруйнувати як португальські колонізатори, так і землетрус. Учені не мають змоги з’ясувати достеменно, за яких обставин постраждала головна частина храму. Проте, не зважаючи на руйнування та розкрадання колонізаторів, інші споруди храмів та їхні декори збереглися досить добре як для пам’ятки ХІІІ ст. До наших днів дійшли танцювальна зала, мандапа або молитовна зала, храм Сонця та його дружини Тіні, а також захисники храму з північного та південного боку – скульптури слонів та коней. Храмовий комплекс орієнтований зі сходу на захід так, що вранішнє сонце освітлює вівтар – щоранку Сур’я у прямому сенсі заходить у свою обитель. З лівого боку храму-колісниці колеса символізують день, з правого – ніч. Перше колесо храму є продуманим до хвилини сонячним годинником. Його втулка – це гномон, за тінню якого і визначають час. Вісім спиць колеса розділяють добу на тригодинні відрізки. Кожна спиця визначає годину дня. Хвилини ж зображені на ободі колеса між спицями у вигляді цяток-поділок. Наш гід – містер Чандра – вказавши на тінь від втулки і порахувавши відповідну кількість цяток урочисто виголосив час – 9 : 51. Які ж ми були вражені, коли автоматично зиркнувши у телефони, побачили там названий гідом час.
Іконографічна програма храмів комплексу така різноманітна, що годі її тут детально описати. Звертає на себе увагу те, що поруч із зображеннями божеств, храми рясніють побутовими та еротичними сюжетами. У камені, часто з гумором та іронією, закарбоване навіть не індійське, а універсальне повсякдення. У якій, скажіть-но, культурі не сміються з сімейних відносин. Свекруха, яка улесливо вітає невістку, що тільки-но ввійшла в сім’ю чоловіка, та ж свекруха, яка тепер сварить невістку, адже та вже давно живе в її домі й відносини змінилися; молодиця, що схопила чоловіка за довге волосся і карає його за зраду; понура дівчина та усміхнений стариган біля неї – чоловік, за якого вийшла заміж з примусу; весільна процесія – барельєфи з такими побутовими сценами розміщені на рівні погляду з усіх сторін храму. Між ними – постійно повторювані традиційні для індійської храмової скульптури мотиви: нагакан’ї – напівжінки-напівзмії, або змії-колони, мітхуни – закохані пари, ялі – фігури, у яких поєднується слон, лев та кінь.
Танцювальна зала прикрашена тематичними зображеннями музикантів та танцівників. Вхід до неї фланкують фігури, які символізують руйнівну дію багатства та влади на людину: лев топче слона, а той душить під собою людину. Перший уособлює владу, а другий – багатство.
Конаркська святиня є одним із так званих «храмів любові», адже славна, поміж іншого, своїми еротичними зображеннями. Хоч звідусіль можна чути численні інтерпретації, часом занадто абсурдні, давні майстри не залишили відповіді на запитання, якій меті служила така скульптура. Тому і вченим доводиться лише висловлювати здогадки, відмітаючи відверто хибні припущення. Серед таких демографічна гіпотеза, мовляв віряни, дивлячись на зображення сексуального характеру набували знань про цю сферу життя, або ж правителі таким чином намагалися збільшити народжуваність в Індії. Сучасні вчені солідарні в думці про те, що у давніх майстрів та донаторів храмів, швидше за все, був комплекс причин. Це і бажання відобразити в камені реальне життя простих людей, які у давнину мали інші уявлення про сексуальну сферу життя й вона не була такою інтимною, як у сучасній культурі. І демонстрація її місця в бажаній ієрархії цінностей, адже вона хоч і є важливою, але не головною. Не дарма сексуальні сцени зображені в нижній частині храмів. Також, любовними сценами, можливо, індійці транслювали просте повідомлення: вірянин, заходячи в храм, має залишити все мирське, в тому числі помисли про любовні втіхи. Або ж, як припускає мандрівник Сергій Мазуркевич, це спосіб шокувати вірянина, вирвати його з повсякденності, як це роблять тантричні практики. Адже, вирваною зі звичного буття, людина більш чутлива до того, з чим їй належить зіткнутися в храмі [Мазуркевич Древнеиндийская скульптура…].
Пурі запам’ятався не лише своїми всесвітньо відомими пам’ятками, але й океаном. Теплий і могутній, він давав особливий досвід купання, за якого плавати було просто неможливо, лише стрибати на хвилях. Тоді ми ще не знали, що саме в ньому через десять днів зародиться тропічний циклон Фані, який спричинить до руйнівного урагану, епіцентр люті якого припаде на Одішу, зокрема на Пурі. На щастя, індійська влада, маючи досвід реагування на попередні природні катастрофи, евакуювала більшість населення в зоні дії циклону, тому обійшлося без численних людських жертв.
Примітки
[Chauley C. G. (March 2001) Conserving the Temple of Lord Jagannath // Marq. Vol. 52. Number 3. P. 42–57. ]
[Мазуркевич С. Древнеиндийская скульптура: чувственность, фривольность, секс.]
URL: http://www.vostokolyub.info