Син Понні: пригодницька класика здорової людини

Ольга Брильова

Син Понні: пригодницька класика здорової людини

Рецензія на пригодницький роман Калкі Крішнамурті Ponniyin Selvan, 1955

Цей відгук — заодно і спроба пітчу цього роману українським видавництвам. Бо я вважаю, що у нас до горя мало представлена бхаратська культура, і роман класика тамільської літератури Калкі Крішнамурті “Син Понні” це ідеальний матеріял для того, щоб з цим щось зробити.

По-перше, це пригодницький роман з усім що належне: відважними лицарями, прекрасними принцесами, лихими розбійниками, підступними змовниками та карколомними пригодами. Є романи плаща і шпаги, а це роман дготі і тальвару. “Три мушкетери”, але в Індії.

По-друге, для пригодницького роману він напрочуд ванільний. Там немає оговтілого жорсткачу, який люблять продвати як реалізм. Я свого часу була здивована ванільністю фільму за цим романом, бо зазвичай тамільське кіно дуже любить кров-кишки, а тут все було якось PG-13. Але роман навіть ванільніший за кіно. Я потім буду порівнювати його з фільмом і наведу кілька прикладів, але він реально світліший та м’якший. У наші буремні часи він дуже допоможе людям психічно розслабитись.

По-третє, роман у паблік домейн, тобто авторські права на нього нікому не належать. Дуже зручно.

По-четверте, англійський переклад, здійснений Картіком Нараяном, теж у паблік домейн.

По-п’яте, він чудовий. У романа сильні вайби “Трьох мушкетерів” та “Гри престолів” водночас, але це “Три мушкетери” та “Гра престолів”, так би мовити, здорової людини. Незважаючи на те, що книга описує глибоке середньовіччя, та ще й іншу культуру, там майже нема моментів, які змусять читача здригнутися від крінжу, що він це читає.

Про що ж він?

Сюжет

Тисячу років тому могутня династія Чола підкорила собі майже весь південь Індії та почала завоювання острова Шрі Ланка (тамільською – Ілам). Але сталося нещастя: король Сундара Чолар, ще не бувши глибоким старцем, зліг хворий, напівпаралізований і змучений від постійних болів. В нього є два сина — обидва, незважаючи на молодість, могутні воїни, — і дочка, королівна Кундаваі, яка воліє краще залишитись без чоловіка, ніж стати розмінною фігурою в дипломатичних стосунках з іншими престолами. 

Схоже на те, що Сундара Чолар скоро помре — але хто ж успадкує трон? Старший син, кронпринц Адіта, офіційний спадкоємець, — видатний воєвода, але не дуже вправний політик. Він воліє розв’язувати всі протиріччя мечем, а не угодами. До того ж, останні три роки щось його дуже гнітить, і подейкують, що на полі бою він шукає смерті. Молодший син, принц Арулмолі, набагато вправніший у політиці і вояк порядний. (До речі, саме він і є Сином Понні, як його прозвали після того, як він дитиною упав у ріку Понні та був врятований таємничою жінкою, яку всі прийняли за річкову богиню). Королівна Кундаваі дуже хоче, щоб саме він успадкував трон. В давньому Тамілі не було права майорату, правитель передавав трон тому з синів, кого вважав достойнішим, тому Кундаваі здається цілком реальним умовити Адіту відмовитись від корони, а Арулмолі — прийняти бразди правління. 

Проте є ще один претендент. Справа в тому, що свого часу Сундара Чолар успадкував трон в обхід свого дядька Ґандарадітьї, котрого не цікавили справи правління, тому він зрікся престолу. Проте син Ґандарадітьї, принц Мадурантака, вирішив, що корона йому пасуватиме. Оскільки Ґандарадітья був старшим сином імператора, а батько Сундари молодшим, Мадурантака вважає, що в нього як у представника старшої гілки більше прав на престол, ніж в Адіти чи Арулмолі.

Претензії Мадурантаки підтримує головний скарбій та канцлер держави Чола Перія Палуветтараяр. Разом з братом Ченною, комендантом столичної Танджавурської фортеці, вони повністю контролюють короля Сундару, схиляючи його зректися на користь Мадурантаки. Подейкують, що Перія робить все, що скаже йому прекрасна молода дружина Нандіні. Колись Нандіні зростала разом з дітьми короля Сундари, і Адіта в неї закохався. Королева-мати з невідомих причин заборонила Адіті брати її ані за дружину, ані за наложницю, а для вірності ще й вислала її з палацу. І от, три роки тому, дівчина об’явилася у якості дружини Перії Палуветтараяра, і наміри в неї недобрі.

Отакий у нас розклад на момент початку оповідки. Але всі вище зазначені персонажі — не головні герої. Головним героєм роману є Валлавараян Вандіядеван, юний воїн з дружини принца Адіти, нащадок колишніх королів з клану Вана, проте зараз він не має за душею навіть завалящого маєтку. Хоча дуже сподівається отримати його за службу.

Адіта посилає Вандіядевана спершу до замку Кадамбур, де збираються знатні вожді — розвідати, про що вони говоритимуть, потім — до свого батька та своєї сестри з посланнями. Фактично він передає Вандіядевана у розпорядження сестри, яка відправляє його до Іламу, щоб він умовив Арулмолі повернутися до неї. Під час зустрічі Вандіядеван остаточно закохується в дівчину, яку до того мигцем бачив двічі.

Водночас Перія з подачі Нанді умовляє Сундару заарештувати Арулмолі та направити його до Танджавуру.

Так Вандіядеван помимо волі опиняється ворогом наймогутнішої людини в країні. І починається гра престолів на п’ять томів. У книзі є кілька різнонаправлених змов, кілька любовних трикутників і таємниця народження декого з ключових персонажів, з якими ми зараз познайомимося.

Персонажі

Валлавараян Вандіядеван — головний герой. Хоробрий, чесний, метикуватий залюбливий, але не хтивий, з першого разу розуміє, коли жінка йому каже ”ні”. Відданий своїм друзям та поблажливий до своїх ворогів. Має амбіції, але не готовий заради них жертвувати принципами. Д’Артаньян здорової людини.

Нандіні, вона ж Палувурська Королева — головний рушій сюжету. Найпрекрасніша жінка в усьому Таміл Наду, вона вправно користується своїми чарами, щоб маніпулювати чоловіками. Її мета — не більш і не менш як знищити династію Чола, і в неї на те є серйозні причини. Міледі здорової людини.

Алваракадіян Намбі, він же Тірумалаі — священик-вайшнавіт, водночас Араміс і Портос здорової людини. Араміс — тому що духовна особа і водночас шпигун, Портос — тому що огрядний, але сильний, і тому що не упускає нагоди побитися з релігійними суперниками — шиваїтами. Зведений брат Нандіні (вона виховувалась у його родині).

Перія Палуветтараяр — канцлер і скарбій короля Сундари Чолара, вшанований воїн, носій 64 шрамів, здобутих у боях. Чоловік Нандіні. Повністю знаходиться під контролем в своєї молодої дружини, і з її напучувань вліз у змову, що має на меті посадити на трон принца Мадурантаку. І гадки не має, що плани Нандіні набагато зловісніші.

Кундаваі, вона ж Ілая Піратті — дочка короля Сундари Чолара, незважаючи на юний вік — вправна політикиня. Закохана у Вандіядевана. Другий сюжетний рушій роману. Обожнює свого молодшого брата Арулмолі, хоче зробити його королем після батька і одружити зі своєю подругою, принцесою Ваанаті. Колись у дитинстві заздрила красі Нандіні та цькувала її, але розкаялась у тому і хоче все виправити. Проте не знає істинних мотивів Нандіні. Констанція здорової людини.

Арулмолі Валмар — молодший син Сундари Чолара, в майбутньому Король королів, Раджарадж. Проте зараз він зовсім не хоче на трон, хоча сестра тягне його туди обома руками. Полководець і командир Південного війська, відмінний боєць, але не любить воювати і мріє про заморські мандри. Взірець тамільського лицарства і просто хороший хлопець. Подружився з Вандіядеваном.

Адіта Карікалар — старший син Сундари Чолара, командир Північного війська. Неймовірно крутий воїтель, которого одна половина країни любить, а інша ненавидить. Байронічний герой. Дуже сильно скривдив Нандіні свого часу і взагалі був з нею у хворовилупочних стосунках, але визнає свою неправоту і хоче її спокутувати. Атос здорової людини. 

Пункулалі — прекрасна, безстрашна і кмітлива човнарка, яка переправила Вандіядевана до Іламу і прийняла активну участь у подіях. Закохана у Арулмолі, дуже хоче одружити його на собі і стати королевою, тому що чому б ні. Високої про себе думки, і не без підстав, бо вона реально крута. Слугиня Кет здорової людини.

Сендан Амудан — садівник, що постачає квіти до Танджавурського храму. Друг Вандіядевана, двоюрідний брат Пункулалі, закоханий у неї. Відданий вірянин Шиви. Хороший хлопець.

Сундара Чолар, він же Парнатака ІІ — король тамільської держави. Колись був крутим вояком і славився своєю красою. Зараз розбитий параліком, який вважає ударом карми за гріхи молодості. Повністю під контролем канцлера Перії і Нандіні.

Анірудда Брахмараяр — прем’єр-міністр Сундари Чолара. Єдиний, хто якось підтримує Кундаваі та опирається всемогутності братів Палуветтараярів. Кардинал Рішельє здорової людини.

Мадурантака Чолар, він же Амарабхуджанга Недунчеліян (не бійтеся, це ім’я він носитиме лише наприкінці книги) — принц-претендент на трон Чоларів. Його ніколи не готували до правління, тому він не вміє ані воювати, ані плести інтриги, проте лізе на трон. Його нездібність і нездатність усвідомити цю нездібність — головна причина, через яку Анірудда не хоче бачити його на троні. Друга причина — те, що він насправді не той, ким себе вважає, але то таке. Дізнавшися правду про своє народження, прокачався до воїна, але було трохи пізно.   

Мандакіні, вона ж Німа Королева, вона ж Сінґала Начіяр — третій головний рушій сюжету. Ви помітили, що в цьому романі сюжет рухають жінки? Саме вона колись врятувала малого Арулмолі з ріки, і потім не раз рятувала йому життя. Була в юності коханкою Сундари Чолара, і на все життя запала йому в пам’ять, а свою любов до Сундари зберегла до смерті і поширила на його дітей. Нандіні та Мадурантака — насправді її діти, але не від Сундари (хоча якийсь час всі так думали). Дехто вважає її безумною, але насправді вона дуже розумна, просто глухоніма, і тому цілком на своїй хвилі. Тітка Пункулалі і Сендана Амудана, вправна плавчиня та вершниця на слонах, живе життям королеви лісів між Іламом і Тамілом.

Равідасан — провідний лиходій епопеї. Був тілоохоронцем короля Віра Пандіяна, якого убив принц Адіта. Поклявся помститися і знищити династію Чоларів, вступив у змову з Нандіні.

Деваларан, Індумбанкарі, Соман Самбаван, Ревадаса Кірамавітан — змовники поменше, поплічники Равідасана і Нандіні.

Що ж, тепер давайте поговоримо про вади роману. Незважаючи на те, що персонажі книги абсолютно симпатичні і з ними легко співвіднестися, але імена — це щось. Я дуже люблю цитувати початок одного з розділів: “Наступного дня Вандіядеван, Арулмолі Валмар і Алвракадіян вирушили до Анірудаппураму”. Можливо, при перекладі доведеться давати персонажам коротші та впізнаваніші прізвища — наприклад, називати Алваракадіяна його прізвиськом Тірумалаі. 

Трохи гірше те, що роман несе на собі прикмети романа-фейлетона, який друкувався в журналах по частках. Щоб не втратити увагу читачів, які почали не з початку, персонажі доволі часто переказують події, які були раніше. Це трохи втомлює.

Насамкінець втомився сам автор, Калкі Крішнамурті, і декілька другорядних сюжетних ліній попросту закинув. Проте, всі ключові сюжети він завершив, тому роман не є обірваним. Але ми, наприклад, ніколи не дізнаємося, що врешті решт стало з Мадурантакою.

Порівняння з фільмом

Екранизація, яку зробив Мані Ратнам, чудова, і якщо ви хочете скласти собі доволі адекватне уявлення про роман, фільм Ponniyin Selvan у двох частинах абсолютно має сенс дивитися. Не бійтеся заспойлити собі роман — хоча в головному події фільму доволі близько наслідують книгу, в деталях вони все ж відрізняються. Звичайно, щоб зробити з п’ятитомної книги два фільми, довелося зрізати багато кутів, але здебільшого вони зрізані дуже акуратно. У мене є претензії лише до ролі Сендана Амудана, котрий у другому фільмі в якийсь момент просто кудись зникає. Правду кажучи, якщо його сюжетну функцію вже передали іншому персонажеві, то який сенс взагалі залишати його в сюжеті? Його могли так само повністю випиляти, як інших другорядних персонажів.

Зазвичай я дуже погано ставлюся до постарішання героїв, а тут ще й педаль сильно втиснена в підлогу. Принцу Адіті на момент дії роману 24 роки, всі решта героїв молодшого покоління молодші за нього. У фільмі ж Адіту грає Вікрам, якому на момент зйомок було 53. Вандіядевана, якому максимум 20 у книзі, грає Карті, якому тоді було 45. Айшварайя Рай, звичайно, богиня краси, і навіть органічна в ролі Мандакіні, але на 22-річну Нандіні вже не тягне. Більш-менш свого віку людей грають Пракаш Радж (Сундара Чолар), якому коли то ще випала б не лиходійська роль, Сараткумар в ролі Перії Палуветтараяра, ну й інші актори похилого віку. 

Але цього разу постарішання героїв мене не дратувало, навіть при повторному перегляді фільму, коли я вже знала, що Карті годиться в батьки своєму героєві. Вони там усі якось на своєму місці, і виглядають зовсім не крінжово. 

Я вже згадала, що книга дуже ванільна, тому деякі сцени навмисне загострили, щоб відповідати вимогам сучасного бойовика. Наприклад, у романі арабські пірати просто зв’язали Вандіядевана та кинули в трюм, а в фільмі це були Равідасан і Ко, і вони його доволі жорстоко побили і підвісили за руки на щоглу, щоб виманити принца Арулмолі. Або в фільмі є дуже кінкова сцена, де принцеса Кундаваі допитує зв’язаного Вандіядевана, приставивши до горла меч, а в книзі вони просто поговорили. Двох битв, на початку і наприкінці фільму, в книзі просто не було. Мабуть, Мані Ратману продюсери сказали: чувак, ми дали тобі всі гроші штата Таміл Наду — будь ласочка, зроби нам епік баттл отут і отут.

Але загалом фільм дуже вірний духові оригіналу, навіть там, де відхиляється від букви. От наприклад, як екранізувати натхненне змалювання ріки Кавері з берегами та поблизькою місцевістю, яким відкривається роман? У фільмі це зроблено задопомогою чудової пісні Ponni Nadhi, повної краси, енергії та чарів, посиланням на яку я й закінчу цей мегавідгук.

Залишити відповідь