Буремна сучасність
Юлія Філь
«Тіло країни здобуло незалежність в 1947 році, а душа – 22 січня 2024»?
Нещодавно, 22 січня, Індія була в ейфорії від відкриття храму Рамі в Айодг’ї, що в Уттар-Прадеші. Саме на цьому місці, як вважають індуси, народився бог Рама, головний герой «Рамаяни». Та на тлі всієї довгої історії, пов’язаної з постанням храму, важко дати їй однозначну оцінку. У ліберальній індійській пресі її окреслюють як контроверсійну, а деякі індійські жінки обурюються, що чоловіки везуть їх у медовий місяць не на Ґоа, а в Айодг’ю (без жартів). На Кворі з’являються питання – «чи підтримують таміли постання Рам мандіра?», маючи на увазі те, що ця подія значуща радше для індуських націоналістів, а не індусів загалом. Усе це свідчить про те, що ейфорія торкнулася не всіх громадян Індії. Індуси радіють встановленню історичної справедливості, якої чекали століттями, адже вони вважають, що храм Рамі в місті його народження стояв саме на цьому місці споконвіку, поки не прийшов могол Бабур, не зруйнував його і не поставив на його місці мечеть свого імені. Це було б реальним аргументом індусів, якби на місці були проведені детальні і незалежні археологічні розкопки. Чому є частина індійців, які не вважають відновлення Рам мандіра хорошою ідеєю? Бо бажання відтворити історичну справедливість призвели до насилля. У 1992 році натовп індуських націоналістів розніс до фундаменту мечеть Бабура в Айодг’ї. Цьому передували запеклі спори між місцевою мусульманською і індуською громадами, які в 1984 році нині правляча партія Бгаратія Джаната взязала під своє крило й оголосила про початок кампанії з відновлення храму Рамі на місці мечеті. Після початку кампанії вплив партії почав зростати – у 1984 році, ще до запуску кампанії, БДП мала в індійському 545-місному парламенті 2 місця, а вже через два роки їх число зросло до 84 і продовжувало рости аж до 1999 року, коли партія вже мала 183 місця в парламенті.
Кампанія з відновлення храму Рами спровокувала ще одну трагедію – ґуджаратські погроми 2002 року. У місті Ґодгра спалахнув вагон потягу, який прямував в Уттар-Прадеш і в якому подорожували індуси. У цьому місті була велика мусульманська громада, їх звинуватили в підпалі, і, швидше за все, справедливо. То був час, коли через місто проїжджали цілі потяги з паломниками до Айодг’ї. Так маховик насилля продовжив свою ходу і дуже скоро перетворився на погроми мусульман у великих містах Ґуджарату. Уряд штату звинувачували в бездіяльності і мовчазному потуранні насиллю. Є свідчення, що поліція не поспішала гасити його, а інколи навіть показувала індусам будинки мусульман. В результаті загинуло близько 100 тис. людей, переважно ісламського віровизнання. Ще 200 тис. залишилися без домівок. Міністр Харен Панд’я, який, як кажуть, був готовий дати свідчення про події в Ґуджараті й дії уряду, був убитий начебто мусульманським терористом так і не встигнувши це зробити. Справа Айодг’ї два рази була у Верховному суді Індії. Перший його вирок у 2010 році розділив спірну територію між індусами і мусульманами й заборонив будь-яке будівництво на цій території. Жодна сторона не погодилася з таким рішенням. У 2019 році, вже за правління БДП, Суд постановив, що спірна територія належить індусам, а мусульманам надається земля неподалік. Справа закрита, індуси тріумфують, в Кабінеті міністрів кажуть, що тіло країни здобуло незалежність в 1947 році, а душа – 22 січня 2024, а в ліберальних колах Індії й на Заході – що політика мажоритаризму в такій багаторелігійній та багатокультурній країні, як Індія, до добре не доведе. Новопобудований храм Рами справді консолідував націю, та все ж той факт, що ціла кампанія з його відновлення відбувалася під прапором певних політичних сил й у рамках практик конструювання історії, які не дуже зважають на археологію і науку, робить подію неоднозначною.