Я з нетерпінням очікувала на появу цього фільму на стрімінгах.
По-перше, його багато хвалить індійська критика. І сам трейлер виглядав дуже потужно.
По-друге, головну роль грає актор Вікі Каушал, який дуже мені подобається. Я бачила його в кількох фільмах, і навіть там, де особливо нема чого грати (наприклад, у неоковирному “Урі: хірургічний удар”), він зіграв добре. Вікі Каушала називають “Тихою зіркою”, або “Мовчазною зіркою”, бо він не патякає в соцмережах, не робить драматичних інтерв’ю, не оскандалився з п’яним водінням, наркотиками чи любовними походеньками — він сумлінно працює, виявляючи неймовірну відданість акторській справі. Наприклад, заради зйомок в “Левеняті” він не лише навчився володіти мечем і списом, а й накачав 25 кг мускулів.
По-третє, історична постать, яку він грає, страшенно цікавезна. Маратха Чатрапаті Самбгаджі Магарадж в курсі індійської історії весь час був затьмарений фігурою свого батька, Чатрапаті Шиваджі Магараджа, засновника імперії Маратхів, що кинув виклик імперії Великих Моголів і добряче залив їм сала за шкуру.
Самбхаджі Магарадж, старший син Шіваджі, провів дитинство як заручник при дворі Могольського імператора Аламгіра І, більше відомого як Аурангзеб. Аурангзеб зробив імперію Моголів наймогутнішою державою регіону, економика якої була більшою за економику Цинського Китаю. Він також розширив кордони імперії до найбільших за всю її історію. Водночас він ударився в ісламський фундаменталізм. Засади віротерпимості, закладені його прадідом Акбаром, були забуті. Він переслідував не лише індусів, сікхів та буддистів, а ще й мусульман, які відхилялися від “генеральної лінії”.
Така політика, очікувано, відштовхнула від нього багатьох індусських можновладців і васалів, котрі згодом підтримали повстання Чатрапаті Шіваджі.
Перед тим, як дивитись кіна, я трохи попочитала у Вікії про головного героя, і зрозуміла, чому індійська історіографія не дуже на ньому зосереджувалася. Почнемо з того, що батя не хотів бачити його на троні, і планував зробити спадкоємцем молодшого сина Раджарама, а Самбхаджі вважав надто свавільним, безвідповідальним і схильним до плотських утіх. На момент смерті Чатрапаті-старшого Чатрапаті-молодший сидів в ув’язненні в замку Пангала, куди татко посадив його подумати над своєю поведінкою. Зокрема над тим, чи можна зваблювати дружину брахмана. Або переходити на бік моголів і брати для Ділер Хана форт Бхупалгарх. Так, Самбхаджі не завжди був полум’яним лицарем боротьби за незалежність Індії. Незручний герой.
Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на нуль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється нецікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від довбограя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.