​Шлях до Бога через безумовну відданість – бгакті – характерний для багатьох напрямів індуїзму й своїми коренями сягає в середньовіччя, коли виникали цілі релігійні рухи, послідовники яких вважали, що лише чиста відданість (бгакті), а не шлях філософських спекуляцій (джняна), благочестивих дій (карма) чи духовних практик (йоґа), може привести людину до Бога. Та відданість може бути різною. Для традиції бгакті відданістю Богу є навіть те, що б ми потрактували як повну відсутність відданості Йому.

Вважається, що можна обрати «негативну» відданість – шлях бунту проти Бога й ворожнечі з ним. Це так звана віродга бгакті. У такому разі неможливо позбутися думок про Бога й вся свідомість поглинута ворожнечею з ним. Зв’язок з Богом через ненависть є більш тісним, ніж через любов, а тому й наслідки такого зв’язку приходять швидше. Ба більше, індуїстська традиція трактує таке бгакті як форму поклоніння – «поклоніння на шляху протистояння». Мабуть, найбільш промовистим прикладом віродга бгакті є ставлення до Бога у демона Гіраньякашіпу.

Гіраньякашипу ненавидів Вішну. Його ненависть посилювалася через те, що його молодший син Прахлада поклонявся Вішну. У нього був вибір – піти довгим шляхом любові до Бога, чи піти швидким шляхом ненависті. Він обрав останній.

У такому трактуванні відданості виявляється фундаментальна ідея всюдисутності та абсолютної природи Бога в індуїстській традиції, адже, виходить, не можливо не поклонятися Богові аж до того, що ворожнеча з ним трактується як одна із форм поклоніння. Звісно, ця форма має свої наслідки. Кришна в Бгаґавадґіті стверджує «Як люди приходять до мене, так я їх і вшановую. Арджуно, люди в усьому ідуть Моїм шляхом» (Глава 4, шлока 11). Тому, не важко здогадатися, що сталося з демоном Гіраньякашіпу, дядьком Кришни Кансою чи всіма тими, хто жадав вбити Бога. На мініатюрі Вішну у аватарі людини-лева Нарасінґи роздирає Гіраньякашіпу.