Недооцінена аватара Вішну
Юлія Філь
У ході розвитку вайшнавської міфології до канону аватарів Вішну увійшло лише десять – дашаватара (daśāvatāra). Ця десятка демонструє еволюцію присутності Вішну на Землі від тваринних і гібридних форм до людських. Та й місія аватарів за кожним разом стає все довшою і складнішою.
Почав Вішну свою кар’єру як риба (матсья), другою аватарою була трохи більш складна форма життя, що мешкає і на землі, і у воді – черепаха Курма, за якою йшов ссавець – дикий кабан Варага. За ним уперше настала гібридна, людино-тваринна форма – напівлюдина напівлев Нарасінга, якого змінила ще не людська, але вже не тваринна форма – карлик Вамана. Лише на цьому етапі Вішну втілюється у повністю людську форму – войовничого брагмана Парашураму. Далі – важливі для теїстичного індуїзму людські аватари – Рама, Кришна, Будда й Калкі.
А де ж Гаяґріва, втілення Вішну з кінською головою? Гаяґріві не пощастило ввійти до антології і досить незаслужено. Найстаріша згадка про Гаяґріву є в Магабгараті, де в його місію входить врятувати створені Брагмою Веди від демонів Мадгу і Каїтабги. Далі його роль лише росте, бо в Бгагавата пурані кінськоголове божество повністю переозначується і тут Гаяґріва, а не Брагма, створює Веди. Функції самого Брагми переходять до ашвамукхи, кінськолицього божества, як його називають тексти.
Тож, залишається загадкою, чому вбивця Парашурама має честь бути серед дашаватар, а творець Вед Гаяґріва – ні. Справді це божество не набуло такої популярності, як інші втілення Вішну. Зображень Гаяґріви порівняно мало в Індії, а основним ареалом поклоніння йому є Карнатака.